СЕКЦІЯ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ВНЗ

Д. С. Суденкова, магістр

Дніпровський державний технічний університет

Науковий керівник – к.е.н., доцент Тарасенко С. І.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ВНЗ

Розвиток ринкових відносин у всіх сферах повинен сприяти підвищенню активності організацій у формуванні та нарощуванні власних конкурентних переваг за найважливішими аспектами діяльності, параметрами та характеристиками продуктів. Повною мірою це стосується ринку освіти, навчальних закладів та освітніх послуг як продукту їх діяльності. Проте, розвиток ринкових відносин у сфері освіти, зокрема вищої освіти, ускладнюється, зважаючи на ряд факторів, у числі яких соціальна спрямованість послуг навчальних закладів, тривала історія більшості державних ВНЗ  та досить висока консервативність у збереженні традицій в освіті, їх сильна залежність від держави, яка, з одного боку, проголошує тези про автономію навчальних закладів, а з іншого, ставить високі «паркани» на шляху її розвитку, неповною мірою виконує власні фінансові зобов’язання та надає перевагу формальним критеріям відповідності характеристик ВНЗ вимогам МОН.

У таких умовах актуальності набувають питання з’ясування змісту та можливостей підвищення конкурентоспроможності вітчизняних ВНЗ і, в першу чергу, ВНЗ державного підпорядкування, які мають значно менші можливості використання ресурсів для покращення фінансування, оскільки останні належать державі.

Під конкурентоспроможністю ВНЗ розуміють здатність забезпечити підготовку фахівців за різними ступенями вищої освіти, що відповідають сучасним вимогам ринку праці, провадити ефективну та результативну науково-дослідницьку діяльності за рахунок реалізації власного науково-педагогічного потенціалу, використовувати інноваційні методи у всіх сферах діяльності та можливість інтегрування до світового освітнього простору  [1, с. 26].

Сьогодні питання формування та розвитку конкурентоспроможних ВНЗ є широко обговорюваними як у науковому розрізі, так і практичному ракурсі. Про це свідчать численні рейтинги ВНЗ міжнародного рівня (наприклад, ARWU, THES, U21, QS) та вітчизняні рейтинги (ТОП-200 Україна, Компас та ін.), обговорення методик та складових рейтингування ВНЗ. Прагнення держави підвищити конкурентоспроможність системи вищої освіти України є виправданим, проте загальний підхід до вирішення проблеми, засоби і технології не завжди сприяють отриманню позитивних результатів у цій сфері.

Так, наприклад, створення нових контролюючих структур, які працюють за старими технологіями, навряд чи впливає на покращення якості освіти, в той час як цьому значно більше б сприяло створення відповідних умов надання більш якісних і конкурентоспроможних послуг.

Неможна вважати конкурентоспроможність ВНЗ виключно проблемою самого ВНЗ та його колективу. Особливо це стосується тих випадків, наприклад, коли ВНЗ є єдиним у місті і для виконання функцій наукового, освітнього, інноваційного, культурного центру, запобігання регресу даної території, відтоку молоді, перетворенню міста на депресивний район ВНЗ обов’язково потрібна підтримка зацікавлених у його розвитку сторін.

Забезпечити конкурентні переваги ВНЗ можливо виключно шляхом формування синергетичного ефекту від взаємодії науки та освіти на основі інноваційних підходів, співпраці науково-педагогічного персоналу ВНЗ, студентів і випускників, роботодавців (бізнесу), держави, міської влади, територіальної громади.

Основними напрямами підвищення конкурентоспроможності вітчизняних ВНЗ сьогодні можна вважати:

1.  Формування прозорого та ефективного менеджменту, який базується на принципах академічної свободи та автономії ВНЗ, орієнтований на довгострокові перспективи розвитку закладу освіти, повне використання його внутрішнього потенціалу.

2.  Забезпечення умов для формування високопродуктивного інтелектуального капіталу, який включає професорсько-викладацький склад, студентів, дослідників та відповідає вимогам розвитку університету, діє на основі грамотно побудованої системи мотивації до оволодіння сучасними методами і технологіями формування загальних та професійних компетенцій у здобувачів вищої освіти та здатний забезпечити високі освітні стандарти.

3.  Розвиток корпоративної культури, соціальної відповідальності та формування позитивного іміджу ВНЗ на основі посилення взаємодії з місцевою владою та бізнесом, утвердження позиції університету як центру культури, знань та досліджень, центру дослідницької роботи у вирішенні актуальних суспільних проблем міста та регіону, створення умов для широкої комерціалізації наукових досягнень ВНЗ та розвитку підприємництва.

4.  Удосконалення структури, матеріально-фінансової бази ВНЗ, його  інфраструктури, створення умов для отримання високих результатів у освітній та науковій сферах діяльності.

5.  Створення з боку держави сприятливих умов для якісного еволюційного розвитку системи ВНЗ (децентралізації та модернізація системи управління вищою освітою, забезпечення стійкого фінансування ВНЗ, інтенсифікація процесів трансферу знань, підвищення соціального статусу та фінансового забезпечення науково-педагогічних працівників вищої школи).

Реалізація окреслених напрямів підвищення конкурентоспроможності дозволить ВНЗ займати та утримувати стійкі позиції на ринку освітніх послуг та забезпечить зростання загальної конкурентоспроможності вищої освіти України.

Література

1. Гринько Т. В. Формування конкурентоспроможності університету у глобальному вимірі / Т. В. Гринько // Інтернаціоналізація як фактор конкурентоспроможності сучасного університету: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (25-26 травня 2017 року). –Маріуполь, 2017. – 372 с.