План
1 Сутність інновацій та інноваційного діяльності.
2. Класифікація інновацій
3. Етапи інноваційного процесу
4. Поняття сутність та класифікація інвестицій
5. Методичні основи визначення економічної ефективності
виробничих інвестицій
1. СУТНІСТЬ
ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНОГО ДІЯЛЬНОСТІ.
Основною формою реальних інвестицій є інноваційні
інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства.
Згідно закону України „Про інноваційну діяльність” під інновації – це
новостворені (застосовані) і (або) удосконалені конкурентноздатні технології,
продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,
адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують
структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
В цілому, у відношенні змісту цього поняття у фахівців
існують два підходи: широкий та вузький. Класичною позицією широкого підходу
вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. в роботі
«Теорія економічного розвитку» розуміння цього процесу як такого, що складається
з п'яти основних варіантів:
1) введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач,
або товару нового виду);
2) впровадження нового методу виробництва продукції
(раніше не використовувався в даній галузі промисловості);
3) відкриття нового ринку, на якому дана галузь
промисловості даної країни не була представлена;
4) завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;
5) впровадження нової організаційної структури в
будь-якій галузі.
Серед сучасних вчених-економістів має місце більш вужчий
підхід. Інновації ними зводяться до науково-технічних і технологічних питань.
При цьому інновація вважається процесом застосування нових технологій, виробів,
або результатом у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів.
В Законі України „Про інноваційну діяльність” розрізняються
наступні категорії:
- інновації - новостворені (застосовані) і (або)
вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або
іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або)
соціальної сфери;
- інноваційний продукт - результат науково-дослідної і
(або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону;
- інноваційна продукція – нові конкурентноздатні товари
чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
- інноваційний проект - комплект документів, що визначає
процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо
створення та реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції;
- пріоритетний інноваційний проект – інноваційний проект,
що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності,
затверджених Верховною Радою України;
- інноваційне підприємство (інноваційний центр,
технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) – підприємство
(об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні
продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує
70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг;
- інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств,
організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що
надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові,
консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні
тощо).
Термін „інновація” почав застосовуватись у вітчизняній
літературі пізніше, ніж за кордоном. У 1990 році цього терміну ще не було. За
кордоном це поняття виникло на початкуXX століття і отримало подальший розвиток
та аналіз у 30-х роках. Найбільш інтенсивно проблема інновацій та їх оцінки
почала розвиватися у 60-х роках минулого століття у зв’язку із різким
зростанням масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо у
авіакосмічній, атомній та радіоелектронній промисловості, при розвитку
біотехнологій.
2.
КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ
Розглянемо найбільш відомі класифікації.
1. За предметним змістом інноваційної діяльності:
– продуктові – орієнтовані на створення й використання
нових або вдосконалених продуктів у сфері виробництва чи споживання;
– технологічні – нові способи (технології) виготовлення
традиційних, удосконалених або принципово нових продуктів;
– управлінські – нові методи, стилі, форми, прийоми
управління підприємствами, установами тощо;
– ринкові – проникнення на нові ринки чи створення нових
ринків.
2. За сферами діяльності (характером застосування):
– виробничі – використовуються у сфері виробництва;
– економічні – використовуються у сфері економічних
відносин;
– маркетингові – використовуються у сфері маркетингової
діяльності, у тому числі маркетингові дослідження, товарна, цінова, збутова,
комунікаційна політика, управління маркетингом тощо;
– соціальні – використовуються в соціальній сфері;
– екологічні – використовуються у сфері
природокористування й охорони навколишнього середовища;
– правові і т. п.
3. За ступенем новизни (глибини змін, що вносяться у сферу
їх створення і використання):
– радикальні (піонерні), що базуються на відкриттях, і як
правило, зумовлюють створення нових галузей виробництва і споживання, нових
ринків, формування нових відносин у різних сферах людської діяльності;
– ординарні, що базуються на винаходах або нових рішеннях
і вносять істотні зміни в традиційні галузі діяльності;
– поліпшуючі, що ґрунтуються на раціоналізаторських
пропозиціях і вдосконалюють традиційні продукти, технологи, методи управління
тощо.
4. За масштабом новизни:
– нові для підприємства чи установи;
– нові для галузі;
– нові для країни;
– світової новизни.
5. За адресатом інновацій:
– для виробника;
– для споживача;
– для суспільних і державних інституцій тощо.
6. За видом одержуваного ефекту:
– такі, що дають науково-технічний ефект;
– такі, що дають економічний ефект;
– такі, що дають соціальний ефект;
– такі, що дають екологічний ефект;
– такі, що дають інтегральний ефект.
7. За ступенем матеріальної відчутності:
– продуктові (нові чи модифіковані продукти);
– процесні (нові чи модифіковані технології, методи
управління, організаційні форми тощо);
– об'єкти інтелектуальної власності (комерціалізовані
раціоналізаторські пропозиції, патенти, ноу-хау, ліцензії, торгові марки,
торгові знаки, конструкторська, технологічна та інша документація, корисні
моделі, промислові зразки тощо).
3. ЕТАПИ
ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Інноваційний процес – процес перетворення наукового
знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг
дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її впровадження у практику.
Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як
кілька послідовних етапів: наука – техніка – виробництво.
1. Наука.На цьому етапі розробляють теоретичні основи
певної проблеми. Охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень.
1. Фундаментальні дослідження. Спрямовані на вивчення
теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення
гіпотези, яка потребує підтвердження. Результатом фундаментальних досліджень
можуть бути відкриття.
Відкриття – науковий результат, що вносить радикальні
зміни в існуючі знання, розкриває досі не відомі закономірності, властивості та
явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізації,
слугує джерелом винаходів.
Винахід – результат науково-дослідницьких і
дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий
механізм, який може стати основою появи значної частини інновацій та інноваційних
процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП. Фундаментальні відкриття і
винаходи характеризуються, як правило, великим проміжком часу від формулювання
гіпотези до практичного застосування винаходу .
2. Прикладні дослідження. Визначають напрям прикладного
застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень, їх
результатом є нові технології, матеріали, системи. Ці дослідження також
потребують значних інвестицій, є ризикованими і виконуються, як правило, на
конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вузами на
замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, акціонерних
товариств, інноваційних фондів тощо.
2. Техніка.На цьому етапі втілюють теоретичні конструкції
явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії
дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на
розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків
нової техніки, технології чи нового продукту. Визначають технічні
характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію на
неї, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво.
3. Виробництво (комерціалізація нововведення).Це етап
впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і
просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх
повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у
спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити). Цей
етап охоплює кілька стадій:
- дослідження ринку: вивчають готовність ринку до
сприйняття нововведення; оцінюють можливість формування нових споживчих потреб,
які він може задовольняти; визначають форму просування новинки на ринок, можливість
її модифікації для окремих його сегментів;
- конструювання: формують дизайн новинки з дотриманням
естетичних, ергономічних (пов’язаних з оптимальним пристосуванням умов
виробництва для ефективної праці), функціональних вимог і
з урахуванням споживачів вибраного сегменту ринку (сучасність, комфортність,
вишуканість, лаконічність, цінові характеристики тощо); розробляють
маркетингові заходи для просування товару на ринок;
- ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий
товар, його асортиментний ряд, можливі ринки збуту; оцінюють витати на
виготовлення і прогнозують майбутні доходи від продажу;
- дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьовують
технологічний процес; складають кошторис витрат;
- ринкове випробування: здійснюють рекламну кампанію до
появи товару на ринку; визначають прогнозну ціну; випускають пробну партію
товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни в тактику
маркетингу чи дизайн товару;
- комерційне виробництво: формують портфель замовлень на
виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками; розробляють
логістичні схеми; вибирають канали збуту; проектують і створюють систему
управління виробництвом; виготовляють і реалізують продукцію у запланованих
обсягах; відпрацьовують систему управління якістю; удосконалюють політику ціноутворення
і методи стимулювання збуту.
Етап комерціалізації нововведення є завершальним в
інноваційному процесі. Однак новий продукт не завжди залишається власністю
підприємства, яке його створило. Право на виготовлення нового продукту можуть
отримати й інші підприємства, придбавши відповідну ліцензію (лат. licentia —
право). Відбувається дифузія нововведення — процес його поширення для
використання у нових місцях, сферах чи умовах.
4. ПОНЯТТЯ
СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ
Термін "інвестиція" походить від німецького
слова "investition" яке в свою чергу походить від латинського
"invest", що означає "вкладати". Розглянемо сучасне
тлумачення категорії інвестиції. Згідно Закону України "Про інвестиційну
діяльність" від 18.09.91р. це поняття має наступне визначення:
Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних
цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності,
у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
До майнових і інтелектуальних цінностей відносять:
– грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та
інші цінні папери;
– рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання
та інші матеріальні цінності), майнові права, що випливають і авторські права,
досвід та інші інтелектуальні цінності;
– сукупність технічних, технологічних, комерційних та
інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду,
необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих
"ноу-хау";
– права користування землею, водою, ресурсами, будівлями,
обладнанням, а також інші майнові права, інші цінності.
Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням
капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути
достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на
споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати
збитки від інфляції в майбутньому періоді.
Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" інвестиція – це операція, яка передбачає придбання основних
фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на
кошти або майно.
Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які
спрямовуються на збільшення реального капіталу підприємства, тобто на
розширення або модернізацію виробничого апарату. Це можуть бути:
– вкладення, пов'язані з придбанням нових машин,
будинків, транспортних засобів, а також витрати із будівництва доріг, мостів та
інших інженерних споруд;
– витрати на обладнання, наукові дослідження;
– витрати та підготовку кадрів, що є інвестиціями в
"людський капітал", оскільки саме будинки, машини, і обладнання
виступають результатом людської діяльності.
Розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції характеризують загальний обсяг
інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове
будівництво, реконструкцію, розширення, придбання засобів виробництва), приріст
товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.
Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди,
що заново створюються та виробничий апарат, що відновлюється. Вони дорівнюють
сумі валових інвестицій, зменшених на суму амортизаційних відрахувань у певному
періоді.
Основним джерелом інвестування є національний доход, за
рахунок якого створюється фонд накопичення, який, в свою чергу, умовно
поділяється на фонд відшкодування і фонд поновлення. За рахунок цих фондів формуються
інвестиційні ресурси.
Джерелом чистих інвестиційних ресурсів є фонд поновлення,
за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менші за валові на
розмір коштів, які спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних
відрахувань.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності
здійснюються в різних формах. В економічній науці і на практиці з метою ведення
обліку, аналізу і планування інвестиції класифікуються за окремими ознаками, а
саме:
1. За об'єктами вкладених засобів виділяють реальні та
фінансові інвестиції:
– реальні інвестиції, тобто вкладення коштів у виробничі
фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи
(будівлі, споруди, техніку та матеріальні цінності), а також в нематеріальні
активи (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічну, науково-практичну,
інструктивну, проектну та іншу документацію).
Реальні, тобто виробничі інвестиції мають найбільше
поширення. Вони являють собою вкладення коштів (фінансування) у конкретний
проект довгострокового використання.
– фінансові інвестиції, тобто вкладення капіталу в
розробку проектів, у купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів різних підприємств
і установ, випущених державою або приватними юридичними особами. Таке
інвестування здійснюється шляхом продажу і купівлі цих цінних паперів, як
правило, на фондовому ринку, через що дані процеси найчастіше виступають як
короткострокові фінансові операції.
2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та
непрямі інвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь
інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення засобів. Пряме
інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить
точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом
інвестування.
Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування
опосередковане, шляхом звернення до інвестиційних або фінансових посередників.
Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для
ефективного вибору об'єкту інвестування і наступного управління ними. В цьому
випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими
фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних
фондів та компаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні ресурси,
розміщують на свій розсуд – вибирають найбільш ефективні об'єкти інвестування,
беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед
своїх клієнтів і учасників.
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові
та довгострокові інвестиції.
Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення
капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні
вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).
Під середньостроковими інвестиціями розуміють вкладення
капіталу на період від одного до трьох років.
Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення
капіталу на період більше одного року. Цей критерій прийнятий на практиці
обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації.
У практиці провідних інвестиційних компаній довгострокові
інвестиції деталізують наступним чином: а) до 2 років; б) від 2 до З років; в)
від 3 до 5 років; г) більше 5 років.
4. За формами власності інвесторів виділяють інвестиції
приватні та державні.
Під приватними інвестиціями розуміють вкладення засобів,
що здійснюється громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності,
перш за все – колективної (правильно було б назвати цю форму інвестицій
"недержавними" але в економічній практиці використовують термін
"приватні").
Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що
здійснюють центральні та місцеві органи влади і управління за рахунок бюджетних
засобів, а також державні підприємства та заклади за рахунок власних та
позичкових засобів.
5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції
національні та іноземні.
Під національними (внутрішніми) інвестиціями розуміють
вкладення капіталу резидентами (юридичними або фізичними особами) даної країни
в об'єкти інвестування на її території. Резиденти – юридичні особи та суб'єкти
господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії,
представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідально
до законодавства України з місцезнаходженням на її території.
Іноземні інвестиції передбачають вкладення капіталу
нерезидентами в об'єкти (інструменти) інвестування даної країни. Нерезиденти –
юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу
юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами
України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства
іїішої держави.
6. В залежності від форми участі інвестора:
– частково приймають участь в заново створюваних
підприємствах або придбання частини діючих підприємств (часткова участь в
товаристві з обмеженою відповідальністю);
– створення підприємств, які повністю належать інвестору
або привласнення діючих підприємств повністю;
– привласнення рухомого та нерухомого майна шляхом
прямого отримання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
– привласнення концесій та використання природних
ресурсів, прав користування землею та інших майнових прав.
7. За ступенем ризику інвестиції поділяються на такі
види:
– безризикова
– ризикові.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних
дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня
правова система України складається з більш ніж ста законів та інших нормативних
актів, що регулюють інвестиційну діяльність.
Серед них слід відзначити Закон України "Про
інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні
інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення
іноземних інвестицій в Україну", Закон України "Про цінні папери та
фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
Згідно закону всі суб'єкти інвестиційної діяльності
незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині
здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та
обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких
учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів
та торгів.
Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
– інвестування, що здійснюється суб'єктами інвестиційної
діяльності;
– іноземного інвестування;
– спільного інвестування, що здійснюється громадянами і
юридичними особами України та іноземних держав.
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:
– будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні
кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;
– цінні папери;
– цільові грошові вклади;
– науково-технічна продукція;
– інтелектуальні цінності;
– інші об'єкти власності та майнові права.
Забороняється інвестування в об'єкти, створення і
використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних,
екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України,
а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної
діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав,
а також держави.
Інвестори – суб'єкти інвестиційної діяльності, які
приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та
інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів,
покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної
діяльності.
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни
та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій
як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Процес вкладення капіталу називається інвестуванням.
Усі суб'єкти інвестиційної діяльності мають рівні права
щодо здійснення інвестиційної діяльності.
5. МЕТОДИЧНІ
ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЧИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Ефективність - категорія, що відображає відповідність
проекту цілям і інтересам його учасників.
Залежно від ступеня врахування інтересів учасників
інвестиційного проекту рекомендується оцінювати наступні види ефективності:
- ефективність проекту в цілому;
- ефективність участі в проекті.
Ефективність проекту в цілому оцінюється з метою
визначення потенційної привабливості проекту для всіх можливих учасників і
пошуку джерел фінансування. Вона включає:
- суспільну (соціально-економічну) ефективність проекту -
враховує соціально-економічні наслідки здійснення інвестиційного проекту для
суспільства в цілому, тобто як безпосередні, так би мовити
"внутрішні", результати і витрати проекту, так і "зовнішні"
- витрати і результати в суміжних секторах економіки, екологічні, соціальні та
інші позаекономічні ефекти;
- комерційну ефективність проекту - враховує фінансові
наслідки його здійснення для всіх учасників як умовного єдиного інвестора, який
фінансує за власний рахунок всі необхідні для реалізації проекту витрати і
користується всіма його результатами.
Ефективність участі в проекті визначається з метою оцінки
фінансових наслідків його здійснення для кожного з інвесторів, які надають (або
розглядають можливість надання) коштів для його фінансування. Залежно від
складу інвесторів та прогнозної схеми фінансування інвестиційного проекту вона
може оцінюватися за такими напрямами:
- ефективність для підприємств-учасників (ефективність
інвестування власних коштів);
- ефективність інвестування в акції (ефективність для
акціонерів);
- регіональна і народногосподарська ефективність (для
окремих регіонів і народного господарства країни в цілому);
- галузева ефективність (для окремих галузей народного
господарства, фінансово-промислових груп, об'єднань підприємств і холдингових
структур);
- бюджетна ефективність (ефективність участі держави в
проекті з погляду доцільності використання витрат і доходів бюджетів всіх
рівнів).
Оцінка ефективності інвестиційних проектів, як правило,
проводиться в два етапи:
1) оцінка ефективності проекту в цілому з метою одержання
агрегованої економічної інформації, необхідної для розробки схеми фінансування
інвестиційного проекту (визначення необхідних обсягів, джерел і умов
фінансування) та пошуку відповідних інвесторів;
2) оцінка фінансової спроможності (реалізуємості)
проекту, уточнення схеми його фінансування та оцінка ефективності участі в
проекті окремих інвесторів.
Забезпечення високої якості результатів інвестиційного
аналізу, належного рівня обґрунтованості та достовірності прийнятих на їх
основі управлінських інвестиційних рішень не можливо, якщо їх оцінка не
спирається на використання несуперечливої системи принципів, апробованих на
практиці.
Принципи оцінки ефективності інвестиційних проектів
можуть бути поділені на три структурні групи:
- методологічні - найбільш загальні, що становлять
концептуальну основу дослідження та не залежать від специфіки досліджуваного
проекту;
- методичні - безпосередньо пов'язані із проектом, його
специфікою, економічною і фінансовою привабливістю;
- операціональні - ті, що полегшують процес оцінки з
інформаційно-розрахункової точки зору.
В основу оцінок ефективності інвестиційних проектів покладені
наступні основні принципи:
- розгляд проекту впродовж всього його життєвого циклу (в
окремих випадках, наприклад, якщо інвестор не буде приймати участь у
фінансуванні проекту весь час його реалізації, а також для довгострокових
проектів з невизначеним часом ліквідації, тривалість розрахункового періоду
може бути менша, ніж тривалість проектного циклу);
- моделювання грошових потоків, що включають всі
пов'язані із здійсненням проекту притоки і відтоки грошових коштів за розрахунковий
період;
- зіставність умов порівняння різних проектів (варіантів
проекту) - необхідно забезпечувати однаковість тривалості їх розрахункового
періоду, єдність методології визначення показників, на основі яких приймається
рішення;
- принцип позитивності і максимуму ефекту - ефективним
вважається проект, за яким загальні надходження перевищують суму загальних
видатків, тобто ефект від його реалізації є позитивним; при порівнянні
альтернативних інвестиційних проектів перевага повинна віддаватися проекту з
найбільшим значенням ефекту;
- врахування чинника часу - повинні враховуватися різні
аспекти чинника часу, зокрема, динамічність параметрів проекту і його
економічного оточення; розриви в часі (лаги) між виробництвом продукції або
надходженням ресурсів та їх оплатою; нерівноцінність різночасових витрат і/або
результатів;
- врахування тільки майбутніх витрат і надходжень - при
розрахунках показників ефективності повинні враховуватися тільки майбутні
витрати і надходження, які виникають в ході здійснення проекту і безпосередньо
або опосередковано пов'язані з його реалізацією, минулі, вже здійснені витрати,
що не забезпечують можливості отримання альтернативних доходів в межах даного
проекту (неповоротні витрати (Sunk Cost, SC)), в грошових потоках не враховуються
і на значення показників ефективності не впливають;
- врахування найбільш істотних наслідків проекту - при
визначенні економічної ефективності інвестиційних проектів повинні
враховуватися всі наслідки його реалізації, як безпосередньо економічні, так і
позаекономічні, які оцінюються за альтернативною вартістю (Opportunity Cost,
OC);
- врахування наявності різних учасників проекту -
неспівпадання їх інтересів і оцінок вартості капіталу, що виражаються в
індивідуальних значеннях норми дисконту, а також необхідності проведення
окремої оцінки ефективності участі в проекті;
- багатоетапність оцінки - на різних стадіях розробки і
здійснення проекту його ефективність визначається повторно, з різною глибиною
опрацьовування;
- врахування впливу інфляції - оцінка впливу зміни цін на
різні види продукції і ресурсів в період реалізації проекту;
Немає коментарів:
Дописати коментар