СЕКЦІЯ 1. СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ РОЗВИТКОМ БАНКУ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

В. В. Мішенский, бакалавр

Дніпровський державний аграрно-економічний университет

Науковий керівник – проф. д.е.н., Демчук Н. І.

СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ РОЗВИТКОМ БАНКУ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

На даний час питання особливості фінансового менеджменту банківських установ вітчизняними та зарубіжними вченими розглянуто менше, ніж поняття загальний фінансовий менеджмент. Причиною є багатостороння діяльність комерційних банків як фінансового посередника в русі грошових потоків. Складність полягає не тільки в жорсткому регламентуванні вже існуючих, а й в постійному розширенні спектра наданих банком послуг. У загальному підході сучасні концепції менеджменту можна звести до трьох видів (підходів): процесний, системний, ситуаційний [1].

Коли йдеться про розвиток банку, потрібно орієнтуватися тільки на розвиток банку в розумінні поліпшення його стану, який характеризується певними досягнутими результатами. Так, у підтвердження цього можна навести такі визначення:

а) розвиток – це рух уперед,  формування  нових рис, становлення нових характеристик об'єкта, його еволюція, удосконалення, прогрес, розширення, ріст;

б) розвиток – це просування від простого до більш складного та ефективного [1].

Поняття «розвиток банку» пропонуємо розуміти як перехід банку від поточного стану до нового, поліпшення стану, який характеризується певними досягнутими результатами, що відповідають раціональній діяльності банку, тобто досягнутими локальними та загальними цілями [1].

Головним інструментом забезпечення фінансового розвитку банку є фінансова стратегія його розвитку як невід’ємна частина  загальної  стратегії розвитку банку. Інакше, це підсистема корпоративної стратегії розвитку у формі довгострокової програми конкретних дій із формування і використання фінансових ресурсів банку для досягнення стратегічних конкурентних переваг [4]. З розвитком банківської системи і посилення конкуренції банки більшу увагу стали приділяти пошукові та впровадженню сучасних методик і рекомендацій стосовно побудови та реалізації фінансової стратегії свого розвитку.

Під фінансовою стратегією розвитку банку розуміють ту частину його фінансової діяльності, що розрахована на строк більше ніж один рік і завдання якої загалом зводяться до генерування позитивного фінансового результату. Цьому можуть також сприяти технології використання зовнішніх запозичень [3]. Одним із найбільш поширених методів короткострокового прогнозування економічних явищ є екстраполяція. Мета такого прогнозу – показати, до яких результатів можна дійти в майбутньому, якщо рухатися до нього з тією самою швидкістю або прискоренням, що й у минулому. Прогноз визначає очікувані варіанти економічного розвитку виходячи з гіпотези, що основні фактори і тенденції минулого періоду збережуться на період прогнозу  або що можна обґрунтувати і врахувати напрямок їхніх змін у розглянутій перспективі. Подібна гіпотеза висувається виходячи з інертності економічних явищ і процесів.

Вирішення цих завдань базується на застосування важливого апарату фінансового планування, що спрямовується на перетворення цілей і завдань банку в конкретні (абсолютні й відносні) значення результативних фінансових показників через реалізацію комплексу заходів у сфері фінансів [2].

З метою досягнення стану відповідності встановленої цільової фінансової моделі банку та забезпечення конкретних значень оптимальних фінансових показників діяльності банк повинен реалізовувати відповідну стратегію фінансового управління, що включає управління фінансовим розвитком банку, яке базується на встановлених орієнтирах оптимальних значень фінансових показників діяльності, для раціонального формування та використання своїх фінансових ресурсів. При цьому в рамках про- ведення оптимізаційних процедур слід ураховувати об’єктивні обмеження фінансового та економічного змісту. Виходячи з цього, одним із найважливіших завдань банку є оптимальне розміщення його фінансових ресурсів, що дозволить успішно розвиватися та забезпечить йому перехід від поточного фінансового стану до нового, поліпшеного фінансового стану, який характеризується досягнутими раціональними фінансовими показниками діяльності. Тобто, на кожному етапі управління фінансовим розвитком банкові треба обов’язково визначати цільові значення фінансових показників його діяльності, які формують цільову фінансову модель банку. У разі, якщо банк не має потрібних ресурсів, що можуть бути використані, постає завдання у знаходженні відповідних шляхів залучення коштів ззовні. Це наприклад, може бути вихід банку на зарубіжні ринки з метою запозичення додаткових коштів від іноземних інвесторів [1].

Отже, здійснюючи систематизацію, пропонуємо розуміти поняття «управління фінансовим розвитком банку» як континуальну систему заходів щодо визначення і забезпечення науково обґрунтованих оптимальних фінансових показників діяльності банку, досягнення значень яких впливає на перехід банку від поточного фінансового стану до нового, поліпшеного фінансового стану, що характеризується цільовими значеннями його фінансових показників і відповідністю цільовій фінансовій моделі банку.

Література

1. Самородов Б. В. Аналіз та визначення сутності управління фінансовим розвитком банку / Б. В. Самородов // Збірник наукових праць «Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики». – Харків: ХІБС УБС НБУ – 2017. – Вип. 1(12). – С. 66–75.

2. Самородов Б. В. Місце управління фінансовим розвитком банку в системі його фінансового менеджменту / Б. В. Самородов // Вісник Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ). – 2016. – № 2(14). – С. 198–203.

3. Самородов Б. Методологічні основи застосування теорії оптимізації у банківській справі / Б. Самородов // Вісник Національного банку України. – 2015. – № 7. – С. 58–61.

4. Самородов Б. Моніторинг підвищення рейтингу банку на основі оптимізації його фінансових показників / Б. Самородов // Вісник Національного банку України. – 2012. – № 10. – С. 36–39.