К. П. Коваль, аспірант
кафедри менеджменту та державної
служби
Чернігівський національний технологічний університет
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ У РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ
ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ
Ефективність
державної соціальної політики країни є показником ефективності її інститутів. Неодноразові
спроби використати дієвість цільових програм та розробити нові підходи до розвитку
системи соціального захисту населення не змінили соціальну сферу на краще.
Згідно з даними Державної служби статистики України у 2017 р. 7,8 %
домогосподарств України вважали рівень їх доходу достатнім і робили
заощадження; 49,6 % – вважали дохід достатнім, але заощаджень не робили; 38,1 %
постійно відмовляли собі в найнеобхіднішому, крім харчування; 4,5 % – не
вдавалося забезпечити навіть достатнє харчування (за даними 2016 р. – 6,2 %;
45,7 %; 44,0 % та 4,1 %, відповідно) [7; 8].
Можливості
забезпечити гідний життєвий рівень громадян країни залежать, насамперед, від
економічного зростання, яке є основною суспільного розвитку. А економічне
зростання, в свою чергу, неможливе без участі людського капіталу, тому рівень
та якість життя населення мають бути завжди у пріоритеті держави.
На
шляху розвитку людського капіталу як продуктивного чинника економічного
розвитку, постає проблема бідності, подолання якої є першочерговими завданнями
світової спільноти.
Бідність
– стан людини, соціальної групи, держави, який характеризується відсутністю або
нестачею ресурсів, необхідних для підтримання мінімального рівня здоров’я та
працездатності (абсолютна бідність), а також неможливість наслідувати
розповсюджений в конкретній державі стандарти життя (відносна бідність). Але
бідність являє собою дещо більше, ніж недостатній рівень доходів або
незадовільний розвиток людських ресурсів. Це також і вразливість, неможливість
бути почутим, відсутність влади та представництва.
Розпорядженням
Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 161-р схвалено чергову Стратегію
подолання бідності, реалізувати яку передбачається до 2020 року. Основною метою
Стратегії є поетапне зниження в Україні масштабу бідності, соціального
відчуження та запровадження нових механізмів її запобігання.
Основним
напрямами реалізації Стратегії є:
- розширення доступу до продуктивної зайнятості, сприяння
зростанню доходів населення від зайнятості та виплат у системі державного
соціального страхування для забезпечення умов гідної праці;
- забезпечення доступу населення до послуг соціальної сфери
незалежно від місця проживання, мінімізація ризиків соціального відчуження
сільського населення;
- мінімізація ризиків бідності та соціального відчуження
найбільш вразливих категорій населення;
- запобігання бідності та соціальному відчуженню серед
внутрішньо переміщених осіб.
Значна
увага в методах подолання бідності приділена і системі соціального захисту
населення. Стратегія містить посилання на те, що система соціальної підтримки
вразливих верств населення потребує удосконалення у частині посилення її впливу
на зменшення масштабу бідності. Програмами соціальної підтримки охоплено
58,3 % бідного населення, при цьому лише 41 % коштів соціальних
програм (без урахування житлових субсидій) використано на задоволення потреб
такого населення. Водночас серед отримувачів усіх видів соціальної підтримки
лише 25 % належало до бідного населення.
Тобто
в Україні, в якості інструменту боротьби з бідністю, намагаються
використовувати систему надання соціальних послуг, натомість цей підхід має
стати інструментом реінтеграції осіб, які опинились у складних життєвих
обставинах [4]. Такий підхід має спонукати органи державного управління до
пошуку шляхів оптимізації соціальних видатків та підвищення ефективності
системи надання соціальних послуг як важливої складової соціального захисту
населення, а особу, що потребує допомоги – до ефективної адаптації при виборі
способу життя.
За
даними Державної служби статистики України в І кварталі 2018 року частка
населення із середньодушовим еквівалентним загальним доходом у місяць вище
фактичного прожиткового мінімуму (небідні за абсолютним критерієм – фактичним
прожитковим мінімумом – за доходами) становила 69,5% (26,7 млн осіб);
частка населення із середньодушовим еквівалентним загальним доходом у місяць
нижче фактичного прожиткового мінімуму (бідні за абсолютним критерієм) – 30,5 %
(11,8 млн осіб), в т.ч. частка населення із середньодушовим еквівалентним
загальним доходом у місяць нижче законодавчо встановленого прожиткового
мінімуму (бідні за абсолютним критерієм – за законодавчо встановленим
прожитковим мінімумом – за доходами) 2,9 % (1,1 млн осіб). У порівнянні з
тим же періодом 2017 року – 64,5 % (24,9 млн осіб); 35,5 % (13,8 млн осіб)
та 4,6 % (1,8 млн осіб), відповідно.
Аналіз
причин виникнення бідності та підходів щодо її скорочення показав, що майже
половина населення країни (як за власною оцінкою громадян, так і за реальними
даними Державної служби статистики України) перебувають у стані бідності. Виходячи
з нормативно-правової бази, яка діє в Україні, та має на меті скоротити
масштаби та сприяти подоланню бідності, значна роль приділяється саме системі
соціального захисту населення та послугам системи соціального захисту зокрема.
Проте, щоб система надання послуг дійсно була функціональною та сприяла
задоволенню потреб громадян, для реалізації можливостей та уникнення соціальних
криз і катастроф, методи та способи їх призначення мають бути не лише
законодавчо задекларовані, але застосовувалися на практиці завдяки чітко
визначному механізму надання послуг суб’єктами різних форм власності.
Світовий
досвід свідчить, що економічне зростання країн неможливе без інвестицій у розвиток
людського капіталу. Лише активна державна соціальна політика та формування
ефективного інституціонального середовища стає міцним підґрунтям для
забезпечення всебічного розвитку людини та досягнення гідного рівня та якості життя
громадян. Оцінюванню заходів та показників ефективності останнього, будуть
присвячені подальші наукові розвідки.
Література
1. Ажнюк М. О.
Основи економічної теорії: навчальний посібник / М. О. Ажнюк, О. С. Передерій.
– К. : «Знання», 2008. – 368 с.
2. Доклад о
мировом развитии 2000/2001 года. Наступление на бедность. / Всемирный банк. – М. : «Весь мир», 2001. – 376 с.
3. Лібанова Е. М. Вимірювання якості життя в Україні: аналітична доповідь
/ Е. М. Лібанова, О. М. Гладун, Л. С. Лісогор. – К. :
2013. – 50 с.
4. Оліфіренко
Л. Д. Удосконалення інституціонального простору як чинник подолання
кризових тенденцій у державному управлінні / Л. Д. Оліфіренко //
Розумовські зустрічі: зб. наук. пр. / Інститут законодавства Верховної ради
України; Національної академії державного управління при Президентові Україні;
Сіверський центр післядипломної освіти. – Чернігів : Сіверський центр
післядипломної освіти, 2015. – № 2. – 273 с. – С. 119–127.
5. Оліфіренко
Л., Коваль К. Макроекономічні аспекти реформування системи соціального захисту
населення в реалізації стратегії подолання бідності в Україні /
Л. Оліфіренко, К. Коваль // Проблеми і перспективи економіки та
управління : науковий журнал / Черніг. нац. технол. ун-т. – Чернігів : ЧНТУ,
2018. – № 1 (13). – С. 7–16.
5. Про
стратегію подолання бідності [Eлектронний ресурс]: Указ Президента України від
15.08.2001 №637/2001. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/637/2001.
6. Про
схвалення Стратегії подолання бідності [Електронний ресурс]: Розпорядження від
16.03.2016 № 161-р. / КМУ. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd.
7. Розпорядження
КМУ від 14.02.2018 № 99-р «Про затвердження плану заходів на 2018 рік з
реалізації Стратегії подолання бідності».
8. Самооцінка
домогосподарствами України рівня своїх доходів: статистичний збірник. /
Державна служба статистики України. – К.: 2018. – 78 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар